Вороний Микола
(1871 -
6 грудня 1871 Народився в сім'ї ремісника. Батько — К. П. Вороний походив з кріпаків, мати — О. Д. Колачинська — з роду освітнього діяча 17-
Навчався у Харківському, пізніше — у Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).
1893 вірш «Не журись, дівчино»
З 1897 Актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.
1901 Залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
В «Літературно-
1903 Альманах «З-
1910 Оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.
1911 Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів.
1913 Збірка «В сяйві мрій»
1917 Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру, який відкрив свій сезон постановкою "Пригвождених" В.Винниченка.
1920 Емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.
1926 Після повернення в Україну вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-
1934 М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім висланий на Одещину.
7 червня 1938 Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян
10 листопада 1957 Рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.
Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Біографія
Вороний Микола Кіндратович (літ. псевдоніми -
Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т.Шевченка, театром М.Кропивницького, політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки) М.Вороному заборонили вступати до університету, проживати в Петербурзі та університетських містах. З драгомановцем С.Єрастовим організував у Ростові-
Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з І.Франком, входив до редколегії журналу "Жите і слово", працював режисером у театрі "Руська бесіда".
З 1897 по 1900 рік -
Видав збірки віршів "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), виступав з театрознавчими статтями.
"В революцію 1917 року, -
Восени 1917 року став директором і режисером "Національного театру", який відкрив своєю постановкою "Пригвожденних" В.Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, -
Повернувся на Радянську Україну 1926 року. В тодішній пресі творчість поета розглядалася в основному у вульгарно-
Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-
Перу М.Вороного належить низка перекладів із світової поезії, зокрема "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", "Варшав'янки", творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та ін.
28 березня 1934 року уповноважений секретно-
М.Вороний під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення в приналежності до контрреволюційного підпілля. З нього того ж дня, 28 березня, взяли підписку про невиїзд. Отже, поет цього разу уникнув тюремної камери ДПУ.
31 березня 1934 року особлива нарада колегії ДПУ УРСР ухвалила: "Вороного Миколу Кіндратовича ув'язнити у виправтрудтабір строком на три роки, рахуючи строк з 28 березня 1934 року, з заміною засланням у Казахстан на той же строк, на місце заслання направити одиночним порядком".
Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав керівництво ДПУ УРСР визначити місце заслання десь ближче -
Судова трійка при колегії ДПУ УРСР 9 червня 1934 року несподівано зглянулася й замінила йому трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же строк -
Отже, М.Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.
Влітку 1937 року він з'явився в с.Глиняне Піщанобрідського району на Кіровоградщині (тоді Одеської області), а восени переїхав до міста Новоукраїнка Тут почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його було звільнено.
Останній акт трагедії М. Вороного зафіксовано в архівній слідчій справі №3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова ("Дело №66162 по обвинению Павлюченко Логвина Ананьевича й др. (всего 13 чел.). Начато 14 апреля 1938 г."). Того ж дня арештували і М Вороного. Як і всіх його посправників (12 селян Глиняного та інших сіл) -
Про М.Вороного у постанові слідчого сказано: "В 1934р. був засуджений колегією ОДПУ за контрреволюційну діяльність. Завербований відомим націоналістом Шимановичем (установлюється). Завербував Гулика, компрометував заходи партії та уряду".
29 квітня 1938 року особлива трійка при УНКВС Одеської області розглянула справу 13-
Як свідчить виписка із акта, вирок стосовно всіх, у тому й числі й М.Вороного, було виконано 7 червня 1934 року о 24.00.
Президія Кіровоградського обласного суду 10 листопада 1957 року постанову трійки УНКВС по Одеській області від 29 квітня, 1938 року стосовно М.Вороного (та інших 12 осіб) скасувала, а справу на них припинила.
Про реабілітацію поета клопоталася президія правління Спілки письменників України.
Вирок особливої наради колегії ДПУ УРСР від 31 березня 1934 року щодо М.Вороного скасовано висновком прокурора Київської області від 14 листопада 1989 року (на підставі ст.І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період ЗО-
Після реабілітації М. Вороного вийшли такі його книги: "Вибрані поезії" (1959), "Твори", "Театр і драма" (1989).