Малишко Андрій
(1912 -
14 листопада 1912 Народився в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»
1930 Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».
1932 Закінчив інститут, учителював в Овручі.
1934–1935 Служив у Червоній армії.
1935 Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
1936 Збірка «Батьківщина»
1938 «Лірика», «З книги життя»
1939 «Народження синів»
1940 «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки»,поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».
1941 — 1944 Поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.
1941 «До бою вставайте!»
1942 «Україно моя!», «Понад пожари»
1943 «Слово о полку», «Битва»
1944 «Полонянка»
1944–1947 Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Депутат Верховної Ради УРСР 3-
1946 «Ярославна»
1947 Поема «Прометей».Отримав Сталінську премію.
1950 З'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.
1951 Сталінська премія за збірку «За синім морем».
1956 «Що записано мною»
1959 «Серце моєї матері»
1960 «Полудень віку».Голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького
1961 «Листи на світанні»
1962 «Прозорість»
1964 «Дорога під яворами». Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
1966 «Рута»
1968 «Синій літопис»
1970 «Серпень душі моєї»
1969 Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».
17 лютого 1970 Помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Україно моя, мені в світі нічого
не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність
твою берегти.
Андрій Малишко
Національна за світосприйманням й образністю лірика Андрія Малишка дивуватиме не одне покоління читачів. Поета називають «солов’їним серцем України» за його невмирущі пісні, які живуть у народі й сьогодні. Вийшовши із самого серця й духу свого великого й безсмертного народу, він у поезії складного ХХ століття залишився найпослідовнішим поетом-
«Простеляла для мене далекий обрій, дорого під яворами».
Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в с. Обухові на Київщині в багатодітній родині шевця. Його дитинство проходило серед чудової української природи, «над жовтими урвищами Трипіль», звідки відкривався синій Дніпро і задніпровська прекрасна земля — його перше замилування й довічна любов. Вірші почав писати ще дитиною під впливом своєї матері, яка знала безліч народних пісень. «Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя», — згадував поет в автобіографії. Ївга Остапівна прищепила Андрієві любов і до слова, і до краси, до народного мистецтва. Малишко був дуже обдарованою людиною: мав музикальні здібності, ще хлопчиком навчився грати на гармонії й був музикою на весіллях, чудово співав тенором, мав композиторські здібності, згодом створив мелодії до своїх пісень «Як на дальнім небосхилі...», «Голубе мій, голубе...»
У 1927 р. Андрій закінчив Обухівську семирічну школу і вступив до Київського медтехнікуму. Але переконавшись, що його покликання — поезія, він успішно складає іспити в Київський інститут народної освіти (так тоді називався університет). Вступний екзамен з літератури приймав у нього М.Зеров, який розгледів у свого студента літературні здібності і познайомив його з М.Рильським. Малишко слухав лекції у таких видатних вчених, як А.Кримський, П.Филипович, О.Дорошкевич, О.Курило, М.Грунський, С.Чавдаров. Молодий поет відвідує літературний гурток. Олекса Зосенко згадував, як на одному із занять читав свої поезії Андрій Малишко: «Невисокий, але міцний статурою, в сірому піджачку й сорочці-
Етапи творчості А.Малишка. Творчий шлях митця має свої етапи. 1930 — 1940 рр. — становлення й зростання мистецького таланту Малишка. Він увінчується виходом збірок поезій «Батьківщина» (1936), «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Біди», «Березень», «Жайворонки» (всі — 1940). Поет жив і творив у добу сталінського режиму, тому змушений був віддати значну данину своєму складному часові: багато його поезій були ідеологічно тенденційними, в них оспівувалось трудове життя країни («Урожай», «Учитель»), недавнє революційне минуле («Бронепоїзд», «Заспів про Боженка»), культурна спадщина («Пам’ятник Тарасові», «Пушкін»). Ця поезія пройнята героїко-
Другий етап — 1941 — 1956 рр. припадає на воєнне лихоліття Другої світової війни і складні післявоєнні випробування, пов’язані із сталінськими наступами на українську національну культуру, зокрема з погромництвом вірша В.Сосюри «Любіть Україну», творів інших митців слова. Поет досягає високого духовного злету, створивши в роки війни справжні шедеври патріотичної поезії, а по війні немало поем і пісень. Під час війни Малишко служив військовим кореспондентом газет, друкував статті, нариси, поезії. Побачили світ такі збірки: «Україно моя» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Ярославна» (1946) та ін. У післявоєнні роки вийшли збірки «Весняна книга» (1949), «За синім морем» (1950), «Книга братів» (1954), «Що записано мною» (1956).
Третій етап охоплює 1957 — 1970 рр. — нове мистецьке піднесення таланту Малишка. Знову розквітає його пісенна лірика, але водночас пише філософсько-
«Щедрий, рідкісної краси талант» (Олесь Гончар)
А.Малишкові були притаманні рідкісний дар поетичного обдарування, палка уява і глибоко народне розуміння краси й добра. Його поезія через це гранично суб’єктивна й емоційна. Кордоцентризм — найхарактерніша її ознака. Латинське cor, cordis означає серце, тобто основою людських думок і почуттів є серце, душа, настрій, почуття. Поняття «кордоцентризм» у трактуванні українського філософа ХХ століття Д.Чижевського набуває основоположного значення, характеризує українську ментальність, навіть течію у філософії. В ліриці Малишка, як це помітив Д.Павличко, образ серця наскрізний. Його чуттєві компоненти такі: любов до матері, родини, народу України, її пісні й краси, інших ознак духовності.
Образ матері. Любов до матері дала Малишкові горде відчуття глибин свого народу, звідки поет брав пожиток для росту своєї національної і соціальної свідомості. «Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості; вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює...» (Д.Павличко).
До образу матері Малишко звертався постійно. У довоєнній поезії для ліричного героя мати — духовний критерій життя, його «моральне сонце». Уже тоді поет зрозумів, що «писати про матір — значить писати про саму суть буття людини і народу» (Д.Павличко). Особливо неповторним майстром слова Малишко стає в роки Другої світової війни. Митець піднявся до філософських узагальнень, змалювавши не тільки конкретні риси своєї матері, а й образ Ярославни, чиїм ім’ям він назвав свою матір. Це образ самої України, яка впродовж віків просила своїх синів і дочок захистити Батьківщину від лютого ворога, зокрема, від фашистського варварства: «Сини мої, де ви, сини» («Мати. Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю...», 1943). Ця поезія — один із шедеврів української лірики. Відтворюючи образ матері, автор вдається до традиційних національних образів і мотивів безсмертного «Слова о полку Ігоревім», розмовних інтонацій та пісенних символів. Образ матері змальовується через спогади, портретні й побутові деталі — вона у сорочці полотняній, потертій керсетці, старій терновій хустці піднімається на Дніпрову гору і, мов Ярославна, вдивляється вдалину, промовляє до сил природи, очікуючи на визволення, яке принесуть їй сини-
Ти у сонця спитай. Бачиш, сонце звелося над полем,
І зникають сніги, і на бурю гудуть дерева,
Щоб синам дати звістку, хлоп’ятам твоїм смаглочолим,
Многострадна моя, синьоока, змарніла, жива!
Поклонися Дніпру, гостював він у морі недавно,
Пошукав би дітей твоїх, радість приніс немалу.
І стоїш ти одна, посивіла, стара Ярославно,
На дніпровськім лужку, на трипільському древнім валу.
Образ матері в творчості Малишка зазнав певної еволюції. Оспівуючи образ найріднішої людини — своєї матері — Ївги Базилихи, він, як і Шевченко, піднявся до створення ідеального образу матері — через солдатську матір, Ярославну, матір-
«Пісня про рушник» (1959). Поет відбив цілу гаму материнських почуттів — смутку, щемливого прощання з сином, коли він вирушав у дорогу життя, залишаючи рідну оселю. Митець вітворив материнську велич і самовіддану любов.
Особливо поетичний образ матері Малишко створив у «Пісні про рушник», що здобула всенародну шану. Спираючись на фольклорні образи, традиції і звичаї народу, митець відтворює хвилюючу сцену: мати випроваджує сина у великий світ, дарує йому «на щастя, на долю» найдорожче — вишиваний рушник. В Україні ще з давніх часів рушник був національною святинею: він символізував злагоду, благополуччя, кохання, згоду, коли дівчина дарувала рушника коханому, урочисто перев’язувала рушником-
У творчому доробку Малишка є чимало пісень. В роки війни бійці співали його «Хусточку червону», згодом зажили слави пісні «Ранки солов’їні», «Стежина», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі...» (музика Платона Майбороди), «Цвітуть осінні, тихі небеса» (музику написав О.Білаш). До віршів поета створили музику Л.Ревуцький, С.Козак, А.Штогаренко, Ю.Мейтус, Григорій Майборода.
«Україно моя». Тема України — одна зпровідних у творчому доробку А.Малишка. Саме в суворі години найтяжчих випробувань восени 1941 р. з’явився цикл «Україно моя», сповнений глибокого патріотизму і ніжної синівської любові до Вітчизни. Цей цикл співзвучний таким творам, як «Слово про рідну матір», «Жага» М.Рильського, «Я утверждаюсь», «Матері забуть не можу» П.Тичини, «Любіть Україну» В.Сосюри. Сучасників поета вражала і нині бентежить глибоко ідейна й художня сила поезій циклу Малишка. За словами Олеся Гончара, тільки «поет справді народний, митець глибокого патріотичного почуття міг так передати пекучий біль розлуки з рідною землею, тугу за Україною, оту синівську непогасну спрагу, що нею говорить не один рядок найкращих Малишкових поезій того часу». Композиційно цикл складається з п’яти частин, об’єднаних палкою любов’ю до України. Цикл названо «Моя Україно», а не радянська, як цього вимагала офіційна ідеологія від українських поетів (гоніння на поезією «Любіть Україну» Сосюри — характерний і промовистий факт для сталінської доби). Правда, у повоєнний час радянська цензура замінила назву на «Батьківщино моя!», а в деяких виданнях циклу з’явилися слова «Україно Радянська». Не було у першому виданні й останньої строфи у 1, 2 і 3 частинах циклу: «Тільки б бачить тебе у народів привольному колі» — вона з’явилася в час погрому поезії В.Сосюри «Любіть Україну».
Цикл Малишка нагадує симфонію: в ній органічно поєднано цілу гаму почуттів, переживань, емоційних станів ліричного героя. Цей герой набуває виразно монументальних рис. Він розмовляє з Дніпром, Києвом, всією Україною. Щирі й інтимні, пафосні й гнівні інтонації надають особливої напруги творові. В першій частині виразно національні образи Дніпра-
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Традиційний фольклорний і шевченківський образ тополі переосмислюється, набуває символу України. Переосмислюються й інші образи: Микула уподібнюється поетові-
Трагічний образ окупованої фашистами України поет малює через палаючу картину батьківської хати, уярмлених батька і матір, замучену ворогом дитину й розстріляну дівчину, сльозу дідуся і посвист нагайки. Його земля оповита «чорним горем» — фольклорні образи в контексті поезії набувають особливих фарб і смислів. Лірична, народнопісенна палітра панує в циклі — образи прості, зрозумілі багатьом: кінські копита, вітер, сонце, соловей тощо. На їх основі створюються неповторні образи-
«Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу» (1946). В поезії Малишка цієї доби переплелися дві тенденції: виразне документальне, публіцистичне начало, забарвлене напруженою емоційністю, і щирий ліризм. Поет створює високохудожню інтимну лірику. Поезія «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу...», що увійшла до збірки «Ярославна», змальовує образ дівчини-
Медитативно-
У поезії «Правда» (1964) (збірка «Дорога під яворами») митець роздумує над заповітом матері про мудрість і мужність у житті. Твір будується як низка розгорнутих логічних тверджень:
У мудрості свої закони є:
І цвіт, і злет, і несходимі пущі.
Пізнай краплину і течіння зір,
Зерно, і камінь. і могутній всесвіт,
А правда лиш одна — вона колюча,
Гірка й жорстока. І завжди в біді.
Проте автор спирається і на фольклорні образи й формулювання, що, зокрема, позначилося на використанні приказок і прислів’їв: «А правда лиш одна — вона колюча, Гірка й жорстока...» Чітко простежується відгомін народної приказки «Мужицька правда зла й колюча, а панська — на всі боки гнуча». Для Малишка найвища правда — це правда чесного служіння своєму народові. Тому не випадково за цією проникливою поезією йшла медитація «Сонцем зігрітий, дощами січений...», у якій поет зізнається про лихі роки, які довелося пережити ліричному героєві: «Як ночував / На людській толоці, / Як припухав / В тридцять третім році». Сказати народові правду про це лихоліття було мужністю на той час.
«Роздум. Чи встигну я цей камінь обтесати...» (1968). Поезія Малишка характеризується не тільки ліричною схвильованістю, довірливими інтонаціями, але й інтелектуальністю, роздумами над сутністю буття, життя і смерті, боротьби добра зі злом, місцем митця і його слова у житті. У філософській медитації «Роздум. Чи встигну я цей камінь обтесати...» ліричний герой міркує над недовговічністю буття людини. Смертним є і митець, однак вічне його мистецтво. Поет оперує не лексикою селянського світу, як це було в часи Шевченка, який звертався до Музи, щоб «риштувать вози в далекую дорогу», а сучасними науково-
Поезія А.Малишка висвітлює по-
