Емма Андієвська


19 березня 1931 Народилася Емма Андієвська у м.  Сталіне.Мама — учитель-біолог, з українського козацького роду,батько - хімік-винахідник.

Через дуже часті важкі хвороби, більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном

Кінець 1943 Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід

Наприкінці 1949 Родина переїхала спочатку до табору переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська, знаходячись у Берліні, а згодом у Міттенвальдському таборі, брала уроки оперного співу.

1951 «Поезія»

1955 Новели «Подорож»

1955–1957 Працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені. У 1957 році мисткиня закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володимира Державина магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету.

1958 «Народження ідола»

1959 Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен

1961 «Риба і розмір»

1962 Отримала американське громадянство. Проза - «Тигри» й «Джалапіта». Поезія - «Кути опостінь»

1970 «Герострати»

1973 «Роман про добру людину»

1982 «Роман про людське призначення»

1984 «Спокуси святого Антонія»

1987 «Вігілії»

до 1995 Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода».

1992 Авторка вперше після довгого часу побувала в Україні

Після 2000 Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Там вона мала виставку картин у Донецькому художньому музеї, презентацію та зустріч із земляками у конференційній залі художнього музею, відвідувала Український культурологічний центр м. Донецька.

«Проблема голови»,збірки «Казки Емми Андієвської»

2001 На Міжнародному баварському кінофестивалі картиною Емми Андієвської «Золотий Христос» був премійований всесвітньо відомий італійський кінорежисер Франческо Розі

2002 Кавалер Ордену «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї»

2003 Міжнародна літературна премія «Тріумф».

2009 Премія «Глодоський скарб».






Емма Андієвська народилася у 1931 році у місті Сталіно. Батько письменниці був хіміком-винахідником, мати була агрономом за освітою і пізніше працювала вчителькою біології. Через дуже часті важкі хвороби, більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном. З дитинства Андієвська мала феноменальну пам'ять. Хворобливість дитини змусила родину у 1937 році переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом — у 1939 році — до Києва. В 9-10 річному віці майбутня письменниця перечитала найвідоміші твори світової літератури.


Початок війни застав родину Андієвської у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці — його було безпідставно розстріляно радянською владою.


У 1943 році діти з матір'ю виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, вкотре загострилися проблеми майбутньої мисткині із здоров'ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку хвора на туберкульоз хребта і після цього вісім років ходила в корсеті.


Наприкінці 1949 року, під час блокади Берліна, родина переїхала спочатку до табору переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська, знаходячись у Берліні, а згодом у Міттенвальдському таборі, брала уроки оперного співу.


У 1955—1957 рр. Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені. У 1957 році мисткиня закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володимира Державина магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету.


У 1959 році Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоби у 1962 році отримати американське громадянство. Письменниця знала багатьох відомих митців та письменників — вихідців з України. До кола знайомих Андієвської належали скульптори Михайло Черешньовський та Григор Крук, художники Марія Дольницька та Яків Гніздовський, а також поети Михайло Орест, Олег Зуєвський та Василь Барка.


Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» з 1959 по 1963 рр., Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995 року. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода».


Працюючи на радіо, Андієвська не мала багато часу на власну творчість. Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами, іноді по вісімнадцять годин на добу.


У 1992 р. авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Там вона мала виставку картин у Донецькому художньому музеї, презентацію та зустріч із земляками у конференційній залі художнього музею, відвідувала Український культурологічний центр м. Донецька.


Літературна творчість


Емма Андієвська зростала у російськомовному середовищі, проте ще у дитячому віці усвідомила власну українську ідентичність й прийняла українську мову, яку вперше почула у Вишгороді у віці шести років. Відтоді письменниця вирішила писати лише українською, яку вона сприймала як мову пригнічених. Завданням для себе авторка визначила «створити українську державу в слові». Пізніше, щоправда, для того, аби показати власну незалежність від мов, Андієвська написала декілька віршів англійською, німецькою та французькою мовами.


Емму Андієвську нерідко пов'язують з угрупуванням українських письменників Нью-Йоркської групи. Проте, сама авторка свою належність до цієї групи заперечує, оскільки почала публікуватися раніше, ніж інші члени групи.


Письменниця наголошує на великій ролі підсвідомості у своїй творчості. Сприйняття нею світу відбувається через інтуіцію та відчуття без підключення інтелекту. При цьому містичний та духовний аспекти є важливими її складниками. Світогляд Емми Андієвської виявляє деяку близькість до вчень буддизму та містики Карлоса Кастанеди.


Характерними для Андієвської є далекосяжні асоціації та алюзії між щоденними речами та світоглядними поняттями. У цілому сприйняття творчості Андієвської вимагає від читача великої ерудиції та знання інших культур. Складність прочитання творів авторки пов'язана з великою кількістю можливих інтерпретацій творів, які відображають багатогранність буття. Данило Гузар-Струк сформулював деякі поради та підходи до розуміння герметичних творів поетки у своїй статті «Як читати поезії Емми Андієвської». Він відзначає три ключі до розуміння поезії Андієвської: перспектива, назва вірша та світ сну.


Характерними для творчості Андієвської є поетика сюрреалізму, ускладненість композиції й тексту в прозі. Деякі дослідники також відзначають ознаки постмодернізму в творах Андієвської. У творах Андієвської нерідко зустрічається тонкий гумор. Дослідники творчості письменниці також відзначають безпосередність та певну «дитячість» сприйняття та зображення світу у творах авторки, ніби добре знайомі речі побачено вперше. Зокрема, один із дослідників творчості письменниці, відомий український культуролог, філософ та головний редактор часопису «Ї» Тарас Возняк пише:


Від традиційних текстів твори Андієвської відрізняє щонайперше невідповідність її логіки логіці, до якої ми звикли. Причому це не вибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з нього вирватись, а прирощені в її поетичному акті нові регіони сущого диктують уже свою, до того «не наявну» логіку (чи алогічність — якщо так комусь подобається більше).


У всіх своїх творах письменниця свідомо використовує український правопис Григорія Голоскевича 1927 року. Своєю творчістю Андієвська також відроджує чимало архаїзмів. У авторки дуже багата лексика, яка поєднує у собі розмовні слова із науковими, часто біологічними, термінами.


Про творчий доробок Емми Андієвської написано ряд дослідницьких робіт та дисертацій, але у багатьох аспектах її творчість лишається мало дослідженою. Тим не менш, літературний доробок Андієвської продовжує цікавити українські літературні та наукові кола. Зокрема, за ініціативою Марка Роберта Стеха, відомим українським часописом «Кур'єр Кривбасу» 2004 рік був оголошений роком Емми Андієвської. Таким чином усі номери журналу за 2004 рік та три номери за 2005 рік були присвячені аналізу творчості та публікаціям творів авторки. Про творчість авторки писали відомі літературознавці Данило Гузар-Струк, Юрій Шевельов, Іван Фізер, Еммануїл Райс та представники Нью-Йоркської групи Богдан Рубчак, Марія Ревакович та Богдан Бойчук.



Поезія


Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року. Перша поетична збірка «Поезії» (1951 рік) викликала захоплення літературної критики. Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка.


У багатьох збірках для своєї поезії авторка використовує форму видозміненого сонету. Дослідниця творчості Емми Андієвської Ольга Шаф навіть називає сонети поетеси «епохальним явищем в історії української та західноєвропейської літератури».


Її творам характерна компактність та висока асоціативність. Кожне поняття та слово в поезії Андієвської представляє собою цілу сім'ю асоціативних зв'язків і значень. Подібний ефект присутній і в поезії Стефана Малларме, твори якого авторка відкрила для себе у зрілому віці після публікації двох її поетичних збірок. Поетка часто опускає дієслова і змушує читача заповнювати пропущене на власний розсуд. Це робится авторкою для підвищення смислової насиченості творів. У своїх поетичних творах Андієвська широко використовує навскісні рими та дисонанси, таким чином свідомо підвищуючи емоційну напругу при прочитанні. Рима у Андієвської спирається на приголосні, а не на голосні.


Важливим складником прочитання поезії Андієвської є поняття про культурний «шлейф речей», тобто про історію предметів в культурах різних народів та асоціації з цими предметами. Авторка згадує багато буденних предметів (наприклад хліб, вино, чайник тощо), приписуючи їм глибокий містичний та культурно-історичний зміст і цим ставлячи їх у загальний метафізичний контекст. Одним із часто вживаних мотивів як у поезії, так і художній творчості авторки є «олюднення речей».


У декількох збірках своїх поезій авторка вдалася до стилізації, вигадавши фіктивних поетів. Це грек Арістодімос Ліхнос (збірка «Риба і розмір»), афро-американець Варубу Бдрумбґу (збірка «Риба і розмір») та перс Халід Хатамі (збірка «Хвилі»). Лише в цих вигаданих перекладах присутня любовна лірика, яка поза тим не зустрічається в творчості поетки. Важливе значення письменницею надається також і заголовкам творів, які мають скеровувати читача до ідеї твору.


Усі свої поетичні збірки письменниця видала невеликими тиражами на власні кошти, або накладом автора, або у видавництвах «Дніпро» і «Всесвіт» за власний рахунок. Деякі поетичні збірки авторки були проілюстровані Яковом Гніздовським.


Проза


Емма Андієвська є авторкою трьох романів. Перший — філософський роман «Герострати» (1950—1952 рр.) — авторка почала писати у віці дев'ятнадцяти років реагуючи на новелу Жана-Поля Сартра «Герострати». Письменниця написала п'ять варіантів роману, опублікувавши лише останній із них у 1970 році.


Другий роман під назвою «Роман про добру людину» був написаний у 1964—1968 рр. Третій — «Роман про людське призначення» — авторка писала протягом десяти років з 1970 по 1980 рр.Унікальними по своїй довжині і складності є речення Емми Андієвської. У її романах одне речення може сягати десяти і п'ятнадцяти сторінок. Зараз письменниця працює над своїм новим романом «Лабіринт».


Емма Андієвська є також авторкою коротої прози — збірки оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), збірки «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962). Деякі з творів письменниці мають відношення до її картин. Наприклад у «Казці про двох пальців» розказується про два невидимі пальці на руці, які творять найбільше. Чимало персонажів картин Андієвської мають понад п'ять пальців на руках.


Загалом у прозі авторка відтворює власну «теорію круглого часу» — у граматично правильному реченні, у підрядних реченнях вона намагається передати інші площини буття. На відміну від звичайного лінійного сприйняття часу, «круглий час» Емми Андієвської відбувається одночасно. І власне її підрядні речення й покликані унаочнити рівночасність нелінійного сприйняття.


Переклади на іноземні мови


Дещо з короткої прози письменниці було перекладено на англійську та французьку мови. Твір Андієвської «Джалапіта» був перекладений російською мовою. Сто сонетів авторки були перекладені на гебрейську мову. Декілька віршів поетеси ввійшли у збірку віршів сучасних українських поетів німецькою та польською мовами. Кілька творів авторки були перекладені на есперанто.


Художня творчість


Як художниця-авангардистка, Емма Андієвська створила понад 9000 картин, хоч ніколи і не отримувала формальної мистецької освіти. Статті про художню творчість Андієвської представлені в ряді західних мистецтвознавчих енциклопедій. Було випущено десять каталогів з картинами Емми Андієвської з різних періодів її творчости.


Ранні роботи малярки були виконані аквареллю, а пізніші — здебільшого акриловими та олійними фарбами. Майстриня використовує передовсім акриль через свою швидку техніку малювання. Специфічним художнім прийомом Андієвської є повторне накладання фарби на свої полотна до двадцяти п'яти разів. Таким чином вона створює ефект рухомих фарб, коли дивитися на картини під різними кутами зору.


Публічний дебют Андієвської у якості художниці відбувся у 1956 році на виставці у Мюнхені, проведеній на радіо «Свобода» на Обервізенфельді. Наступні виставки відбулися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Італії, Іспанії, Саудівській Аравії та Швейцарії. З 1992 року виставки малярки відбуваються і в Україні. Чимало творів авторки є експонатами різних музеїв світу та мистецьких колекцій приватних осіб. Зокрема роботи Емми Андієвської мають Український музей у Нью-Йорку (Нью-Йорк, США), Львівська картинна ґалерея, Львівський державний музей «Палац культури», Музей етнографії та художнього промислу (Львів), Державний музей літератури (Київ), Ґалерея «Засів» (Харків), Харківський художній музей, Український Вільний Університет (Мюнхен, Німеччина), Український гуманітарний ліцей при Київському університеті, Університетський музей «Києво-Могилянської академії», Музей Л. Томи (Шварцвальд, Німеччина), Клементінум (Прага, Чехія), Донецький обласний художній музей, Музей Шарлоти Цандер (замок Бьонніґгайм, Німеччина), Музей Емми Андієвської при Чернівецькому університеті.


Деякі критики називають стиль художниці симетричним візіонізмом, хоча сама художниця дистанціює себе від будь-яких стилів мистецтва. Андієвська підкреслює свою індивідуальність, характеризуючи себе як візіонера і стверджуючи, що її картини бачаться їй намальованими вцілому і їй залишається лише перенести їх на полотно. Своє малювання вона описує як певний спосіб медитації та наголошує на великій ролі підсвідомості в її творчості.


У манері виконання малярки присутні елементи, співзвучні з сюрреалізмом, натуралізмом та експресіонізмом. Як і в її літературній творчості, у картинах Андієвської присутній тонкий гумор. Це проявляється у візуальних каламбурах, коли відомі форми нагадують собою інші неочікувані речі, тим самим створюючи комічний ефект. У творах Андієвської часто повторюються деякі мотиви, зокрема такі як розп'яття та родина.


Малярка наголошує на зв'язку своєї літературної творчості з художньою та протягом двадцяти років сама ілюструє власні поетичні збірки. Емма Андієвська також зробила ілюстрації до опери «Чарівна флейта» Моцарта, а також створила власні зображення карт таро та знаків зодіака.


Прикладом поєднання поезії та малярства у Андієвської є її альбом «Мова сну = сеґменти». Ця збірка складається з абстрактних картин з написами-віршами, які асоціюються з зображеннями і утворюють разом одне ціле. В альбомі відтворено реалії сновидіння. З іншого боку, поезії Андієвської притаманні численні зорові аспекти та впливи жанрів візуального мистецтва.


У 2001 році на Міжнародному баварському кінофестивалі картиною Емми Андієвської «Золотий Христос» був премійований всесвітньо відомий італійський кінорежисер Франческо Розі.


Теми та мотиви творчості


Поетична, прозова та художня творчість Емми Андієвської тематично пов'язані. Деяки мотиви повторюються в багатьох творах. У авторки відсутні типові народницькі мотиви патріотизму та життя селянства. Часто героями творів є митці, науковці та винахідники.


Буття. В багатьох творах авторки постає тема буття. Зокрема у поезії пропуск дієслів та яскрава образність покликані підкреслити багато фасетів та можливостей сприйняття буття.


Вибір. Емма Андієвська пропонує своєму читачеві філософію вибору. Згідно з Андієвською, кожна людина здатна реалізувати себе, роблячи свідомий вибір у житті. Тема вибору власного шляху у житті представлена в «Романі про людське призначення».


Добро. Тема важливості творення добра людиною без очікування результату розкрита в «Романі про добру людину» та «Романі про людське призначення». Добро, за Андієвською, є шляхом межової самореалізації людини.


Круглий час. Теорія круглого часу Андієвської висловлюється авторкою в багатьох творах. Згідно з цією теорією, минуле, сучасне та майбутнє відбуваються одночасно. Таким чином, сам час не є лінійним з одностороннім напрямком протікання, а натомість «круглим» і одночасним.


 Україна. У своїх творах Емма Андієвська сприймає Україну не у декларативній, а в метафоричній формі — як українське світобачення представлене власне Еммою Андієвською. Тема України та українського народу знайшла вираження в двох останніх романах авторки: «Романі про добру людину» та «Романі про людське призначення». Обидва твори мають епічний характер та зображують українців, які опинилися в еміграції у світовому контексті. Дія обох філософських романів з фантастичним сюжетом розвивається в різних кутках світу, де перебували українські емігранти а також у таборах для переміщених осіб. Романи є жорстко антиімперськими і містять різке засудження утисків українців. Авторка часто згадує Голодомор та знищення інтелігенції радянською владою.


Нагороди


1984 — лауреат літературної премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів за «Роман про людське призначення».

2002 — кавалер Ордену «За інтелектуальну відвагу» незалежного культурологічного часопису «Ї».

2003 — міжнародна літературна премія «Тріумф».

2009 — премія «Глодоський скарб».


Літературні твори


Поетичні збірки


«Поезія» (Новий Ульм, 1951)

«Народження ідола» (Нью-Йорк, 1958)

«Риба і розмір» (Нью-Йорк, 1961)

«Кути опостінь» (Нью-Йорк, 1963)

«Первні» (Мюнхен, 1964)

«Базар» (Мюнхен, 1967)

«Пісні без тексту» (Мюнхен, 1968)

«Наука про землю» (Мюнхен, 1975)

«Каварня» (Мюнхен, 1983)

«Спокуси святого Антонія» (Мюнхен, 1985)

«Вігілії» (Мюнхен, 1987)

«Архітектурні ансамблі» (1989)

«Знаки. Тарок» (Київ, 1995)

«Межиріччя» (Київ, 1998)

«Сеґменти сну» (Мюнхен, 1998)

«Вілли над морем» (Київ, 2000)

«Атракціони з орбітами й без» (Львів, 2000)

«Хвилі» (Київ, 2002)

«Хід конем» (Київ, 2004)

«Погляд з кручі» (Київ, 2006)

«Півкулі і конуси» (Київ, 2006)

«Рожеві казани» (Київ, 2007)

«Фульґурити» (Київ, 2008)

«Ідилії» (Київ, 2009)

«Міражі» (Київ, 2009)

Коротка проза


«Подорож» (Мюнхен, 1955; Київ 1994)

«Тигри» (Нью-Йорк, 1962)

«Джалапіта» (Нью-Йорк, 1962)

«Казки» (Париж-Львів-Цвікау, 2000)

«Проблема голови» (Львів, 2000)

Романи


«Герострати» (Мюнхен, 1971)

«Роман про добру людину» (Мюнхен, 1973; Київ 1993)

«Роман про людське призначення» (Мюнхен, 1982; Київ 1992)