Кисельов Леонід

                              (1946-1968)


1946 Народився у Києві, в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова

1959 Леонід почав писати перші вірші

1962 p. З поеми «Первая любовь!» написаної, коли йому було шістнадцять, можна догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка.

1963 р. Перша добірка його віршів побачила світ в березневому числі московського журналу «Новый мир», головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, — з наступною приміткою: «Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев». «Первые стихи».

квітень 1963 В квітневому числі журналу «Радуга» було надруковано два його короткі вірші. Вірш «Цари» в журналі «Новый мир», в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл — обурення й протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.

1963 Після школи Леонід вступив до Київського університету на перекладацький факультет (англійська мова). Він уражав усіх як глибокою обізнаністю в зарубіжній літературі, так і знаннями з точних наук. Юнак міг говорити на будь-яку тему: про футбольний матч чи про останні закордонні фільми. При цьому захоплювався стародавнім мистецтвом, фресками Софії Київської, любив поезію Шевченка, Тичини, Шекспіра, американський джаз, парагвайські та українські пісні.

12 квітня 1968 За кілька місяців до смерті Кисельова, з'явилася в «Літературній Україні», з уведенням Івана Драча, добірка його українських поезій «Перші акорди»…

19 жовтня 1968 Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки

1970 Посмертно вийшли дві його книжки російської й української поезії — перша під назвою «Стихи. Вірші» (у видавництві «Молодь»), а друга, що є доповненням першої, в 1979 р., (також у видавництві «Молодь») під двомовною назвою — «Последняя песня. Остання пісня»

1991 Посмертно видано збірка «Тільки двічі живемо…»

2006 До 60-річчя від дня народження поета, видавництво «Факт» видало збірку поезій «…все на свете только песня на украинском языке»

Березень 2013 У видавництві "Ярославів Вал" побачила світ збірка літературної спадщини Л.Кисельова "Над київськими зошитами. Над киевскими тетрадями" (вірші, проза, переклади, нотатки, листи, фото)



Кисельов Леонід

(1946-1968) Народився у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимири Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки. В кінцевому підсумку наших шукань національного поетового кореня виявляється, що мати Леоніда - єврейка. Хоч у творчій біографії будь-якого письменника це не найосновніше питання, але у випадку Кисельова така деталь важлива і може кинути більше світла на таємницю його поетичної трансформації - переходу від поезії російської до української. Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні, спеціалізуючись, здається, в англійській мові. Не зважаючи на молодий вік, він вражав усіх не тільки начитаністю і широким знанням світової літератури, але й знанням точних наук - складних правил квантової механіки, кіберенетики; міг говорити про останній футбольний матч чи найновіший закордонний фільм. Захоплювався і знав стародавнє мистецтво, мозаїки й фрески Київської Софії, цікавився примітивним мистецтвом Никифора, любив поезію Шевченка, раннього Тичини, Драча, Вінграновського, Блока, Пастернака, Гумільова, Данте, Щекспіра, Рільке й Лорки, американський джаз, українську та парагвайську пісню. Ю.Щербак дає наступний мазок до зовнішньго і внутрішнього портрета Кисельова: "Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого веніціанця.., проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний (звичайно, не на футбольному полі), слова вимовляв тихо і наче мляво..." Коли Кисельов захворів - невідомо, але з поеми "Первая любовь!", написаної в 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лермонтова, Пушкіна або й Шевченка. Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу "Новый мир", головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, - з наступною приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г.Киев". "Первые стихи". Того ж року в квітневому числі журналу " Радуга" було надруковано два його короткі вірші. Вірш "Цари" в журналі "Новый мир", в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл - обурення й протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці. П'ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з'явилася в "Літературній Україні", з уведенням Івана Драча, добірка його українських поезій "Перші акорди"... Посмертно вийшли дві його книжки російської й української поезії - перша в 1970 році під назвою "Стихи. Вірші" (у видавництві "Молодь"), а друга, що є доповненням першої, в 1979 р., (також у видавництві "Молодь") під двомовною назвою - "Последняя песня. Остання пісня"…

Загадковим для нас лишається питання, чому молодий поет, до того ж неукраїнського роду, вирішив переключитись з російської на українську мову. Загадково воно тим більше, що цей зворот стався в часі відвертої русифікації в Україні; в часі, коли українська мова й культура стали об’єктом принижування навіть своїми, українського роду, чиновниками – республіканськими урядовцями та академіками починаючи, а сільським учителем кінчаючи.

Молодий поет виявив якщо не світоглядову заангажованість, то тяжіння серця і мислі до України вже в перших своїх російських віршах, надрукованих у 1963 році (“Цари”, “Вірші про Тараса Шевченка”, “Я забуду”), себто понад п’ять років перед своєю смертю. Формували його різні чинники. Писати українською мовою заохочував його батько, а в дитинстві він потрапив під вплив непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша. Продовжував свою поетичну підготовку в середовищі прекрасних майстрів-шестидесятників: Драча, Вінграновського; знав творчість і долю популярного неконформіста Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Голобородька й ряду інших, що впливали на нього своїми небуденними відкриттями в мові, образі, експресії, і що були для нього прикладом поетичної майстерності…

У книжці Володимира Кисельова “Веселий роман” прототип Леоніда – молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої вірші, проказав “схвильовано і палко”:


…все на свете – только песня

На украинском языке.


На запит “А чому українською мовою?” Леонід відповів: “А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь”…