Теорія літератури 5 клас 6 клас 7 клас 8 клас 9 клас 10-11 клас Літературні  терміни Літературні  стилі

   Коломийки — традиційний жанр української фольклорної музики і хореографії. Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу.

Час виникнення цього жанру невідомий. Його назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області (Гуцульщина). Коломийки були історично популярними серед поляків і українців, і також відомий (танець) на північному сході Словенії .

Коломийки —  коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов'язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин «Ой летіла зозулиця (пава, ластівочка)», «На високій полині», «Ой дубику зелененький» та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.

У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів — доброзичливих або й дошкульних, — влучних спостережень побутового характеру, глибоких соціальних узагальнень.

В задиристих строфах, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.


Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,

Не беріть її, хлопці, в танець, най чекає пана!

    Дістається й парубкам, які, залицяються до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, — «брали би по штири морги, хоч би й за сліпою» (морг — 0,5 га землі).


Болить мене головонька, як вечір настане,
Прийди, прийди, мій миленький — може, перестане.

Ой не спали чорні очі, не спали, не спали,
Бо сиділи на порозі, милого чекали.

Ой я би ся не здрімала, хоч би засвітало,
Якби прийшло солов'ятко та й защебетало.

Я калину гну в долину, а калина вгору,
Коли ж я ся, мій миленький, з тобов наговорю

Гей якби я була знала, що прийде Микула,
Я би була із всіх стільців порошок іздула.

Гей якби я була знала, що прийде Михайло,
Я би була кучерики зачесала файно.

Ой який ти, мій миленький, ти ладний на вроду
Та як ясний місяченько зійде на погоду.

Я гадала, молоденька, що то вже зоріло,
А то ж мого миленького личенько яріло.

Я гадала, молоденька, що сонечко сходить,
А то милий, чорнобривий, по городі ходить.

Ой дощ іде, роса паде на білу березу,
А я своєму миленькому сорочку мережу.

Я до тебе козака, ти до мене польки,
Приїдь, приїдь, мій миленький, зварю ті фасольки.

Ом місяцю-перекрою, не світи нікому,
Тільки мому миленькому, як іде додому.

Ніхто такий не файненький, та як мій миленький,
Ой як іде через село, як сосна, тоненький.

Ой чи ти, вдовин сину, у меду кувався,
Що ти мені, вдовин сину, дуже сподобався?

Ой того я хлопця люблю, ото моя душка,
Що червона китаєчка коло капелюшка.

Ой гайові горішеньки, гайові, гайові,
Ой то мі ся сподобали очка Івасьові.

Ой кувала зозуленька та й на конюшині,
В тебе, милий, очка сиві, а у мене сині.


  Пафос (грец. πάθοζ — пристрасть, почуття) -  тип емоційного світовідчуття, що окреслюється у творі й мотивує ідейну визначеність авторського ставлення до зображуваного, а також впливає на свідомість читача, спонукаючи його до співпереживання авторові твору або його героям.

Залежно від типу емоційної визначеності виокремлюють різні види пафосу: трагічний, драматичний, героїчний, сенти­ментальний, романтичний, ліричний, сатиричний, гумори­стичний. Класичним зразком виразу героїчного пафосу мо­жуть бути «Іліада» Гомера, козацькі думи, трагічним пафосом пронизані драматичні твори В. Шекспіра «Гамлет», «Король Лір», сентиментальним — твори «Маруся», «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ'яненка і т. д. Визначеність емо­ційного настрою, що лежить в основі того чи іншого типу пафосу, у свою чергу, дає визначеність напряму ідейної оцінки, тому інтелектуально-оціночному ставленню пись­менника до зображуваного, що є ідеєю твору.


    Історична повість – повість, яка побудована на історичному сюжеті, у якому широко  відтворюються певна епоха та її діячі. Такі твори мають історичний колорит — наявність прикмет історичного минулого: імена людей, історичних героїв, описи старовинних звичаїв, згадки про історичні події тощо ( Повість І. Франка «Захар Беркут»).


   Сюжет (із французької - «предмет») - термін на позначення події чи низки подій, покладених в основу твору. Але це не лише перебіг зображуваних сцен і картин, а й віддзеркалення переживань, думок, емоцій автора. Сюжет також передбачає розкриття характерів героїв під час розвитку подій.

Сюжет складається з п'яти основних елементів:

1. Експозиція (від латинського слова «опис») - частина твору, яка передує розвиткові подій. У ній окреслюється загальна картина: фіксується час, місце дії, може відбуватись перше знайомство з учасниками подальшого конфлікту, з'ясовуються його умови, причини та обставини.

2. Зав'язка - точка відліку конфлікту протилежних сил, визначення проблеми, що впливатиме на хід подальших подій.

3. Розвиток подій - ще називається перипетіями сюжету. Це той компонент, що представляє власне перебіг подій, у яких розкриваються заявлені у творі проблеми й характери.

4. Кульмінація (з латинської - «вершина») - момент найвищого напруження в розвитку подій, найекстремальніша ситуація (випробування) для героїв твору, етап максимального виявлення протиріч між сторонами конфлікту.

5. Розв'язка - остаточне вирішення конфлікту, зображеного у творі, і завершення основних подій і сюжетних ліній.


     Балада (з латинської - «танцюю») - це ліро-епічний твір історичного або героїчного змісту, часто з елементами фантастики. Баладами в давнину супроводжувались танці. Згодом спів відділився від танцю, і балада стала самостійним жанром народнопісенної творчості, а згодом - літератури. Для жанру балади характерними є такі елементи, як напруженість композиції, трагічна розв'язка, відчутне емоційне напруження, у центрі сюжету - лише одна подія з життя головного героя, лаконічність оповіді, незначна кількість героїв.



Їхав козак з України (Двічі)
Від коханої дівчини

Пустив коня на долину, (Двічі)
Сам ліг спати на годину.

Спить годину, спить другую, (Двічі)
Ще й третюю щасливую.

Ой як вийшла чорна хмара, (Двічі)
Десь взялася дівка вбрана.

Та й вирвала травиченьку, (Двічі)
Та й вдарила по личеньку.


— Вставай, козак, годі спати, (Двічі)
Бо йдуть турки воювати.

Бо йдуть турки з татарами, (Двічі)
Візьмуть коня з кантарами.

Візьмуть коня ще й сідельце, (Двічі)
Тебе заб’ють, моє серце.

Коня візьмуть — другий буде, (Двічі)
Тебе заб’ють — то жаль буде


ЇХАВ КОЗАК З УКРАЇНИ ВІД КОХАНОЇ ДІВЧИНИ

     Пейзаж (із французької - «місцевість», «країна») – змальовані в художньому творі картини природи (описи місцевості, моря, краєвидів, міст, сіл тощо). Один із важливих елементів композиції.

Пейзаж романтичний є ніби віддзеркаленням душі, внутрішнього світу героя-бунтівника, нерідко він бурхливий, незвичайний, дуже яскравий. У такому зображенні завжди зосереджується увага на одній художній деталі, найбільш виразній і важливій. Це центральна деталь романтичного пейзажу.

Прикладом є, зокрема,  поема Т.Шевченка«Причинна». Згадаємо перші три строфи, відомі кожному українцеві. Це опис пейзажу, що починається рядками:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива.

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Уже перше слово кидає нас в епіцентр бурі, тому що виражає найвищий рівень напруження, гнів, лють. Слова «реве» й «стогне» виражають різнобарвну гамму почуттів олюдненого Дніпра, загалом текст збагачений енергетикою народнопісенної образності. Уся картина є підкреслено гіперболізованою: Дніпро — «широкий», верби — «високі», хвилі піднімаються «горами», вітер настільки сильний, що гне верби додолу. Так активізуються почуття, а місячна ніч створює тривожно-утаємничений настрій, традиційний для романтизму.

Загалом, сам сюжет поеми витриманий у романтичному ключі: дівчина чекає козака і, не дочекавшись, божеволіє. Коханий не хоче жити без нареченої. Отже, у незвичній обстановці зображені надзвичайні почуття людей, що притаманно романтичному світоглядові.


     Мотив  латин. — рух) — це тема ліричного твору. Коли аналізують лі­ричні твори, то кажуть не тема, а мотиви, наприклад мотиви лірики Ліни Костенко (мотив відданості Вітчизні, жертовності та ін.). У баладі Тараса Шевченка «Тополя» провідним є мотив невмирущості справжнього кохання, краси вірності, а основою — мотиви усної народної творчості й стародавніх уявлень народу.


    Контрастом називається протиставлення в літературному творі. Використання контрасту різноманітне — контраст може бути між образами і словами, між персонажами і композиційними елементами. Головним призначенням такого виразного прийому, як контрасту, є спосіб надати емоційний вплив на читача.

З цієї причини контраст вважають одним з найбільш дієвих прийомів у досягненні певного враження на читача. Саме контраст створює запам’ятовується і яскравий образ у художньому творі.

За основу вірша Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало...» взято контраст — перша й третя частини твору протиставляються другій: «...сонце гріло, не пекло! — Та недовго сонце гріло...; тойді так приязно моли­лось — недовго молилось; Чого так весело було — хлинули сльози, тяжкі сльози. 

За допомогою контрасту автор передає глибину й мінливість відчуттів, зміну настрою, увиразнює такі протилежності, як добро і зло, краса й по­творність.

Для створення контрасту майстри слова часто вдаються до використання антонімів. Майстерно через контрасти український письменник Михайло Коцюбинський передав складні переплетення почуття й думки: «А люди йдуть. За одним другий, і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні — і все кричить у мої вуха криком свого життя або сво­єї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов».


    Метаморфоза (з грецької - «перетворення») - цей художній прийом передбачає перетворення однієї форми образу на іншу, його видозміну. Характерна ще для міфологічних творів, у яких явища, предмети й самі персонажі мали здатність до перевтілення, взаємопереходу; метаморфоза охоплює лише певний епізод сюжету (на відміну від метафори).

Отак тая чорнобрива
Плакала, співала...
І на диве серед поля
Тополею стала (Т. Шевченко).

Арфами, арфами -
золотими, голосними обізвалися гаї
самодзвонними (П.Тичина).
 


     

      Ідея (слово грецького походження з досить багатим первинним значенням: і «початок», і «основа», і «першообраз») - це провідна думка у художньому творі, ядро задуму автора, якому підпорядковуються картини, образи, художні засоби на всіх етапах творчого процесу. Ідея має нерозривний і органічний зв'язок з темою твору.



      Героїко-романтичною назива­ють ту повість, у якій зображено героїчні вчинки виняткового героя у надзвичайних обставинах.

Зрозуміло, що такого героя у надзвичайних обставинах теж називають ро­мантичним ( А. Чайковський  «За сестрою»).


     Композиція (з латинської - «складання», «розбудова», «компонування») - це побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його компонентів. Складовими композиції є сюжет і позасюжетні компоненти, до яких належать пейзаж, портрет, інтер'єр, монологи, діалоги, полілоги, ліричні відступи, авторські коментарі, вставні епізоди, пролог, епілог, обрамлення. Співвіднесеність усіх цих елементів вирішується автором на основі єдиного композиційного принципу, який вчені називають також архітектонікою твору (слово походить з грецької мови і означає «мистецтво будувати»).


   Романтичний герой  -  один з художніх образів літератури романтизму. Романтик — виняткова і часто таємнича особистість, яка перебуває зазвичай у виняткових обставинах. Зіткнення зовнішніх подій перенесено у внутрішній світ героя, в душі якого відбувається боротьба протиріч. 


     Автобіографічний твір - літератруний жанр: опис власного життєвого шляху на основі спогадів

Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» є повністю автобіографічною. В основу твору лягли спогади письменника про дитинство, що пройшло в невеличкому подільському селі у двадцяті роки. Розповідь ведеться від імені сільського хлопця Михайлика, у якому легко впізнати самого автора повісті.


    Символ – це умовний знак, який розкриває зміст поняття, ідеї, явища чи події. Походження символів пов’язано з Давньою Грецією, де вперше почали використовуватися символи для позначення таємного, зрозумілого лише групі конкретних осіб. Яскравим прикладом є хрест, який позначає християнство.

Образи-символи ще в доісторичні часи використовувались в усній народній творчості. Вони збереглися у літературних пам’ятках ХІ – ХІІ століть (в літописах, в давньоруській поемі «Слово о полку Ігоревім»…). 

Так, часто повторюючись для означення того самого явища, певний образ став символом – знаком, що означає якусь думку або почуття. Наприклад, зозуля – символ охопленої тугою жінки, ворон – символ горя, нещастя, сокіл – символ доброго молодця, витязя, сонце, місяць – символи князів руських. 


   Художня деталь - засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору.

Наприклад, в оповіданні М.Коцюбинського "Маленький грішник" можна виділити речову художню деталь — "козик" — ніж, на придбання якого витратив Дмитрик гроші, що їх дала йому хвора мама на хліб. Цей козик міг би загубитися у тексті серед назв інших речей, коли б автор не поклав його на лікарняний столик поряд із ліжком, на якому лежить фізично й морально травмований восьмилітній Дмитрию. У заключному епізоді оцей "козик" на столику серед пляшечок з ліками нагадує хлопчикові про його вину (мати померла, поки він бігав, розважався на вулиці, ночував у чужих людей). Саме у цій речовій деталі сконцентровано "гріх", провину, муки сумління, саме тому й назва оповідання — "Маленький грішник".


     Гумор (в латинській мові слово означало буквально «вологий», «мокрий» , а в переносному значенні - «смішний до сліз») - це доброзичливе, незлостиве висміювання в літературі окремих недоліків суспільного життя, вад людського характеру, кумедних побутових ситуацій, загалом усього смішного, що трапляється взагалі. З гумором описуються такі ситуації, події, характери, що є в основі своїй позитивними, але не позбавленими певних смішних або недоречних рис.

Засоби гумористичного зображення:

1. Гіперболізація (перебільшення певних рис, можливостей, якостей героя, що викликає сміх).

2. Сполучення реального й фантастичного, трагічного та смішного в одному епізоді.

3. Надання чомусь чи комусь невластивих йому рис.

4. Смішно побудовані фрази, мовний суржик персонажів.

5. Використання в тексті народних приказок, прислів'їв, анекдотів.

6. Іронічні авторські коментарі.

7. Карикатурне зображення героя (спотворений вигляд).


     Диптих (з грецької - «складений удвоє») - це композиція із двох самостійних, проте пов'язаних спільним ідейним задумом, змістом та провідним мотивом мистецьких творів (термін використовується також у малярстві, музиці, кіномистецтві). У літературі такі композиції найбільш поширені в поезії.

 Диптих – об’єднані однією темою та ідеєю два поетичні твори.)

Два вірші Ліни Костенко «Чайка на крижині» та «Крила» складають диптих. Чим вони поєднані?

1.Спільним ідейним задумом: людина має крила, але не завжди ними користується;

2.Алегоричним образом крил;                                                                                           

3.Засобом мовленнєвого зв’язку: перша частина закінчується словами «Нащо крилатим ґрунт під ногами?», а друга розпочинається «А й справді, крилатим ґрунту не треба». Отож, вірші Ліни Костенко «Чайка на крижині» й «Крила» — це диптих.


     Притча — коротенький фольклорний або літературний розповідний твір навчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.

 Яскравим прикладом повісті-притчі є твір Е. Хемінгуея «Старий і море». В українській літературітвір Б.Харчука «Планетник».


      Новела ід лат. novellоs — новий) коротке оповiдання про незвичайну  подiю з несподіваним фіналом, складними настроями, переживаннями пеpсонажiв

Для жанру новели властиві: лаконізм (стислість викладу), напруженість сюжету, яскраві художні деталі. У новелі здебільшого мінімальна кількість персонажів, однолінійний (нерозгалужений) сюжет, увага автора звернена на внутрішній стан героїв, їхні переживання, настрої.

“Новина, “Камінний хрест ” (В. Стефаник).


     Ліричний герой - це образ самого автора в його ліриці, а також один із способів розкриття його свідомості, немов би художній «двійник» поета. У багатьох випадках чітко окреслена фігура, особа, що наділена індивідуальністю, психологічною повнотою внутрішнього світу. Проте ліричний герой не може повністю ототожнюватися з автором, хоча й виражає його переживання, почуття, думки, пов'язані з тим, що стало предметом зображення у творі.



Як добре те, що смерті не боюсь я 
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
 
Що вам, богове, низько не клонюся
 
в передчутті недовідомих верств.
 
Що жив-любив і не набрався скверни,
 
ненависті, прокльону, каяття.
 
Народе мій, до тебе я ще верну,
 
і в смерті обернуся до життя
 
своїм стражденним і незлим обличчям,
 
як син, тобі доземно поклонюсь
 

і чесно гляну в чесні твої вічі, 
і чесними сльозами обіллюсь.
 
Так хочеться пожити хоч годинку,
 
коли моя розів'ється біда.
 
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
 
Франко, Шевченко і Сковорода.
 
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
 
уже не ремствуй, позирай у глиб,
 
у суще, що розпукнеться в грядуще
 
і ружею заквітне коло шиб.

                                      В.Стус


       Вільний вірш - вірш, який має довільну кількість стоп у рядку. Традиційне римування та наголошення може зберігатись. У вільному вірші вживаються різні віршові розміри. Речення відрізняються природною, невимушеною побудовою. Довжина рядка заздалегідь не визначена.

Діти одягнені у пташині сорочки

летять на подобах весняного сонця

у простір розгорненої книжки

що сміється білим сміхом сіяча          

який сіє у полі себе з руки                    

                                     В. Голобородько



Тексти / Аудіо  Укр.письменники Теорія літератури Конспекти уроків / тести Презентації На допомогу учням

Головна

Укр. мова

Укр. літ-ра

Позакл. заходи

Методика

Кл.керівник

Медіатека

Фото

Відео

ЗНО