Котляревський Іван

               (1769 - 1838)


9 вересня 1769 Іван Петрович Котляревський народився в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті. Тут, у Полтаві, серед мальовничої природи над Ворсклою, в обстановці, дуже близькій до сільської, і минули дитячі та шкільні роки Котляревського.

1780-1789 Вчився у духовній семінарії.

1789—1793 Працював канцеляристом.

1793—1796 У домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

1798 Поема «Енеїда»

1796—1808 Перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку.

1804 Написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну».

1806—1807 Котляревський в ранзі штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні.

1808 Вийшов у відставку з орденом святої Анни.

1810 Працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

1812 Під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію Котляревський, за дозволом генерал-губернатора Я.Лобанова-Ростовського, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-ий український козачий полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав чин майора.

1817—1821 Директор Полтавського вільного театру.

1818 Разом з В.Лукашевичем, В.Тарновським та ін. входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини».

1819 Написав для Полтавського театру п'єсу «Наталка Полтавка», водевіль «Москаль-чарівник»

з 1821 Член Вільного товариства любителів російської словесності.

1827—1835 Попечитель «богоугодних» закладів.

1835 Через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку.

29 жовтня 1838 Помер.Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Згодом на його могилі було споруджено пам'ятник у вигляді невисокої колони із позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено напис: «Майор И. П. Котляревский, сочинитель «Энеиды на малорусском наречии».



Народився І. П. Котляревський 9 вересня 1769  р.  у Полтаві,  в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання. З 1780 р. маленький Іван почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно і наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку і німецьку мови. З інтересом   знайомиться з античною літературою, перекладає  Горація,  Овідія, Вергілія.

У 1789 р., після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році  навчання залишає семінарію і починає служити   чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. Саме під час вчителювання, з 1794 р., і розпочинається творча робота письменника  над славнозвісною «Енеїдою».

Сама  назва  «класицисти»  з'явилася  тільки  у  30-х  роках  XX ст. у вітчизняному літературознавстві. У XIX ст. представників цього лі- тературного напряму називали класиками (назва виникла у французь- кому літературознавстві), а нерідко псевдокласиками: цей останній вислів був поширений у XIX на початку XX ст. Справа в тому, що романтики,  а згодом  і  представники  інших  течій,  які полемізували з класицистами, визнавали  «класичними»  лише твори  давніх греків і римлян. Мистецтво ж своїх опонентів вони розглядали як псевдокла- сичне, бажаючи підкреслити невдалість, недоладність, маловартісність цієї течії.

Розквіт класицистичної літератури припадає на XVII ст., коли справжнім центром напряму стає Франція. До французьких класицистів належали Лафонтен, Буало, Корнель, Расін, Мольєр та ін. Класицизм поширився і в літературах Німеччини (Шіллер, Ґете), Англії, Італії. У XVIII ст. зароджується російський  класицизм (М. Ломоносов,  О. Сумароков,  Г. Державін, Д.  Фонвізін).  Наприкінці  XVIII   на початку XIX ст. виникає класицизм в українській літературі (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, П. Білецький-Носенко, Г. Квітка- Основ'яненко). Протягом 1794-1796 рр. І. Котляревський працює над першими трьома частинами поеми «Енеїда». З 1796 по 1808 рр. І. Котляревський перебуває  на  військовій службі. Спочатку І. Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 р. її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Пурпура. 1808 р. книговидавець І. Глазунов повторив видання. Ці публікації  робилися без відома  і згоди  автора,  тому вийшли зі  значними огріхами,  які  не  могли  задовольнити автора. З 1810 р. і до кінця свого життя І. П. Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян-навчально-виховного  закладу,  в  якому викладання здійснювалося за програмою гімназії. З 1827 р. попечитель богоугодних закладів Полтави. На цьому відповідальному поприщі І. Котляревський зарекомендував себе як  талановитий  педагог і  організатор освітнього процесу. У 1818 р. Котляревського призначають директором Полтавського театру. З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом  було поставлено у 1819 р. Так на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався  національний професійний  театр. Завдяки І. Котляревському було випущено з кріпацтва М. Щепкіна, який згодом успішно виступав у п'єсах свого покровителя. У 1821 р. поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому  не  судилося. Воно  вийшло  друком  у  1842  р.,  уже  після смерті автора. Український класицизм не мав ані політичних, ані  загальнокультурних умов для свого розвитку. Він охопив обмежену кількість жанрів, головним  чином  ті,  що вважались  у теорії  класицизму  низькими,  а то й узагалі неприпустимими, зокрема бурлеск. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда»   твір бурлескний  і травестійний. Поширюється  також  травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький- Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» і «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка). У доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається  нетипова  для  літератури  класицизму проза. У 1835 р. за станом здоров'я І. Котляревський  виходить у  відставку, але не пориває з культурним життям того часу. Смерть великого митця настала 10 листопада  1838 р.

«Енеїда». В «Енеїді» з позицій «мужичої колючої правди» засуджено жорстокість панів, паразитизм і аморальність, хабарництво і лицемірство чиновників. Затхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запо- рожців. Поет оспівав їхні високі моральні якості: полум'яну любов до рідної землі  та  готовність  іти  заради  неї  на самопожертву, працьовитість і розум, чесність і благородство. Такий народ у майбутньому сам вирішуватиме свою долю. Самим фактом своєї появи «Енеїда» розв'язала суперечки: самобутній  український  народ  чи ні?

У поемі «Енеїда» І. Котляревського мають місце численні історизми, наприклад:


Дали їм в сотники панів.

Дали значки їм з коругвою.

Бунчук і бубни з булавою,

Списів,  мушкетів, палашів…


Також,  іронізуючи,  зображує  царицю Дідону;  під  час  втечі  Енея ця «розумна пані» у своєму мовленні використовує численні вульгаризми:


Поганий,  мерзкий,  скверний, бридкий,

Нікчемний,  ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний,  злодій, єретик!


Надмірне вживання у художній мові варваризмів або слів, що є сло- весними покручами,  являє  собою  явище  макаронічної мови.

У поемі  «Енеїда»  І.  Котляревський,  висміюючи  схоластичну науку в тогочасній школі і домінуюче становище в ній латинської мови, у мові Енеєвих посланців до царя Латина використовує латинізми або пере- кручені  «на  латинський  манір»  українські слова:


Енеус, ностєр магнус панус

І  славний  троянорум князь,

Шмигляв по морю, як  циганус,

Ад те,  о  рекс! прислав  нунк нас.


Ідея твору Котляревського запозичена з однойменного твору античного письменника Вергілія.

Вергілій писав твір Енеїда» у той час, коли в Римській державі замість республіки поступово і повно утвердилася імперія. Необмеже- на влада зосереджувалася в одних руках Октавіана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управління і самого імператора, поет  змальовує владу  мало  не  як   милість,  освячену  вищими силами, а самого Октавіана Августа напівбогом, виводячи його рід від міфічного сина троянського царя Анхіса і богині кохання  Венери  —  Енея, який, за легендою, нібито після зруйнування греками Трої вирушив до берегів  Італії  та  заснував місто Рим.

Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрідна хрестоматія народного життя,  панорама  побуту  і звичаїв.

За дещо грубувато спрощеним підходом криється могутня ідея оновлення. Українські типи, реалії побуту, несподівані ситуативні ходи й позиції письменник передавав і відтворював із граничною щирістю та виразністю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершеність героїв поеми. За міфологічною ширмою чітко проступають обриси тогочасного суспільства, сповненого  несправедливостями  життя.  Національна ж особливість характеру українського народу непоборна волелюбність, що здатна стерти всі перешкоди на своєму шляху. Цією світлою ідеєю  пройнято  всю  художню структуру «Енеїди».

«Наталка Полтавка». Основний мотив п'єси «Наталка Полтавка»— розлука дівчини з коханим-бідняком та  одруження з осоружним багачем характерний для багатьох тодішніх європейських мелодрам.

Дія твору відбувається в одному полтавському селі. Зав'язка сюжету зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка, яка давно кохає парубка Петра, відповідає: «Ви пан, а я сирота;  ви багатий, а я  бідна;  ви  возний,  а я  простого  роду»  і   закінчує народним прислів'ям: «Знайся  кінь з конем,  а  віл з  волом», натякаючи на їхню станову нерівність. Сватання возного вона не вважає для себе честю. З розвитком дії багатому возному допомагає заможний виборний  Макогоненко,  а бідному Петрові   бурлака  Микола.  Старшина села вмовляє Наталку погодитися на шлюб із паном возним і діє через матір,  а  другий посередник, Микола, влаштовує побачення Наталки з Петром, який повертається із заробітків, куди погнали його лиха доля і Наталчин батько, що не погодився віддати дочку за наймита. Та й стара Терпилиха мріє про багатого зятя. Отже, на шляху до щастя закоханих  —  майнова нерівність.

Конфлікт п'єси досягає кульмінації, коли Наталка категорично від- мовляється стати дружиною возного. До розв'язки дію наближає Петро, який радить Наталці скоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші. Розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на  користь  благородного парубка.

У  поетичній  мові  можуть  бути  наявні жаргонізми.

Міщанський жаргон застосовують носії звичайної розмовної мови через свою неосвіченість, малокультурність. Наприклад, носієм такого типу жаргону є возний, персонаж п'єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського, який  прагне похизуватись  перед дівчиною своєю освіченістю:

«Могу лі теє-то  як  його  без  отстрочек,  без  волокити,  пропоров і убитков получити  во вічноє  і  потомственноє  владініє  тебе   движимоє і недвижимоє іменіє для душі моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі розпоряджатись?»