Шевченко Тарас                

                          (1814 - 1861)

9 березня 1814 Народився у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині село Звенигородського району Черкаської області) в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якимівни Бойко козацького походження.

Восени 1822 Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря.Знайомиться з творами Г. Сковороди.

1822–1828 Намалював «Коні. Солдати» (картина не знайдена).

1 вересня 1823 Померла мати від тяжкої праці й злиднів, залишивши сиротами шестеро дітей, він з дитинства зазнав багато горя і знущань.

19 жовтня 1823 Тарасів батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей.

1824 Тарас чумакує з батьком.

2 квітня 1825 Від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати до дяка П. Богорського, який прибув з Києва.

1827 Пасе громадську отару овець у с. Кирилівці. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах.

1828 Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов за дозволом, щоб вчитися у хлипнівського маляра.

18 грудня 1829 Поміщик Павло Васильович Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака М. Платова.

1829–1833 Тарас малював копії з картин суздальських майстрів.

З осені 1828 до початку 1831 Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні.

1831-1838 Переїхавши з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати зиск з невгамовного потягу юнака до малювання, віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва, адже у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників».Шевченко живе у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяев. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.

1833 Намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві).

Літо 1836 Під час одного із нічних рисувальних «сеансів» в Літньому саду, він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які познайомили його з впливовим при дворі поетом В. А. Жуковським. Сошенко вмовив Ширяева відпустити Шевченка на місяць з ним, щоб цей час він використав для відвідування зали живопису Товариства заохочення художників і комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

17 квітня 1838 Шевченко разом з А. Мокрицьким відвідують Ермітаж, де оглядають твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Гвідо Рені та інших), говорять про цінність їхніх полотен.

Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський задумали викупити молодого поета з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у котрій взяла участь царська родина. Лотерея відбулася 4 травня 1838 року.

7 травня 1838 Шевченкові видали відпускну. Незабаром Шевченко став студентом Академії мистецтв, а вже там — улюбленим учнем Брюллова.

5 липня 1838 За рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий.

14 листопада 1838 Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), вперше надруковано у харківському альманасі Бецького «Молодик».

4 грудня 1838 Переїхав на квартиру до Сошенка.

Лютий 1840 Тарас Шевченко зустрів хворобою на тиф. Одужував він у майні Федора Пономарьова — свого найближчого друга по Академії мистецтв.

1840 Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав під назвою «Кобзар»

1841 Окремими виданнями вийшла поема «Гайдамаки».Вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка».

1842 Використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живопису.

25 травня 1843 Шевченко з Петербурга виїхав в Україну.

1844 Вийшла поема «Гамалія».

Лютий 1844 Виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським.

3 квітня 1845 Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання художника. Рада Академії художеств, розглянувши заяву Шевченка, винесла таке рішення: «Ст. 12. По прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко (по входящей книге № 386). Определено: Поелику Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии».

12 квітня 1845 Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до Києва. У Москві зустрічався зі Михайлом Щепкіним, оглядав Кремль. На шляху до Києва Шевченко проїжджав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми, Есмань, Кукуріковщину.

Зима 1845 Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми».Важко захворівши, наприкінці 1845 написав вірш «Заповіт».

Навесні 1846 Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка».

9 грудня 1846 Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира.

Березень 1847 Після доносу, почалися арешти членів братства.

17 квітня 1847 Шевченка заарештували на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа», та відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші, що починається рядками «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».Заслали в солдати до Оренбурга.

З весни 1848 Включення його штатним художником до складу Аральської експедиції під командуванням лейтенанта Бутакова.Перебування на о. Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання 1830 — 31, і заприязнився з польським істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався.

Квітнь 1850- 1857 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Та — незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження — Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем (зокрема «Вид на гори Актау з долини Агаспеяр», «Гора в долині Агаспеяр», «Гори в долині Агаспеяр», «Кладовище Агаспеяр»). Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Йоан Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы» та інші).

Навесні 1858 Поет прибув до Петербурга, де його тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. Щоб познайомитися з українським поетом, туди приїжджали І. Тургенєв і Марко Вовчок.

Влітку 1859 Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних — у Кирилівці та декого з давніх знайомих.

Серпнь 1859 Шевченко приїхав до Києва і оселився на межі Куренівки і Пріорки, по вулиці Вишгородській. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися: Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів (зокрема Марком Андрієвським — чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі) зобов'язали повернутися до Петербурга.

14 серпня 1859 Поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга.До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових його творах. Уважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання.

Січень 1861 Випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання у недільних школах України, виданий коштом автора та накладом 10 000 примірників.

2 вересня 1860 Разом із іншими митцями, Тараса Шевченка було визнано академіком гравюри «на повагу майстерності та пізнань у мистецтвах».

10 березня 1861 Шевченко помер. На кошти друзів його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Т. Г.  Шевченко  народився  25  лютого  (9  березня  за  н.  ст.)  1814 р. у с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром  переїхали  до сусіднього  села Кирилівки.

1822 р. батько віддав його «в науку» до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчивсячитати і  писати  й, можливо, засвоїв якісь    знання з арифметики. Читав він дещо і крім Псалтиря. У поезії «А. О. Козачковському» Шевченко  згадував,  як  він школярем списував  у бур'янах у саморобний  зошит  вірші Сковороди  та колядку  «Три  царіє со  дари».

Після смерті у 1823 р. матері та у 1825 р. — батька Тарас залишився сиротою.

Наприкінці 1828 р. або на початку 1829 р. Тараса взяли до поміщицького двору пана Енгельгардта у Вільшані. У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малювання. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі  (1775-1837), який з кінця 1829 р. до весни 1830 р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (?-1835), професора живопису Віленського університету 1832 р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом  із його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835 р. із Шевченком познайомився учень  Академії  мистецтв  І. Сошенко.

І. Сошенко робить усе, щоб якось полегшити долю Т.Г.Шевченка: знайомить із Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В.Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування  художників (1835). Згодом  відбувається знайомство Шевченка з К.Брюлловим і В.Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838 р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840), «Циганка-ворожка» (1841), «Катерина» (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А.  Лагоди,  О.  Коцебу  й автопортрети).

Вірші  Шевченко  почав  писати  ще  кріпаком,  за  його свідченням, у 1837 р. Із тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші «Причинна» і «Нудно мені, тяжко — що маю робити» (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838 р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі «Ластівка». Але ще до виходу «Ластівки» (1841) 18 квітня 1840  р.  з'являється  перша  збірка  Шевченка       «Кобзар».

Враження, яке справили «Кобзар»  і  твори,  надруковані  в «Ластівці», підсилилося, коли 1841 р. вийшла історична поема Шевченка «Гайдамаки»  (писана  протягом   1839-1841 рр.).

Поема присвячена Коліївщині—антифеодальному повстанню 1768 р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагають читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії «Гайдамаки» опубліковано  1861  р.  у російському  перекладі.  Критичні  відгуки  на    «Кобзар» і «Гайдамаків» були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою («Сьін Отечества», «Библиотека для чтения»). Особливо прихильною була рецензія на «Кобзар» у журналі «Отечественньїе записки», кри- тичним  відділом  якого  керував  В. Бєлінський.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усві- домлює  своє  поетичне покликання.

У поемі «Сон» («У всякого своя доля») Т. Шевченка наявне сатиричне  зображення панства,  придворних царя:

За богами —  панства, панства

В  серебрі  та златі!

Мов кабани годовані

— Пикаті, пузаті!

Аж потіють та товпляться,

Щоб  то  ближче стати

Коло самих: може вдарять

Або дулю дати

 Благоволять...

Гнівним  сарказмом  наповнені  рядки  поеми  «Кавказ»  Т. Шевченка:

Суєслови, лицеміри.

Господом  прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру,  а  не душу!

У поезії «Юродивий» Т. Шевченко за допомогою інвективи гостро засуджує  самодержавний устрій:

А ми дивились, та мовчали,

 Та мовчки чухали чуби,

 Німії,  подлії раби...

У поемі  «Єретик»  Т.  Шевченка  вираз  «Папа  Римський» замінено на слово «чернець»: «...на апостольськім престолі чернець годований сидить».

У поезії Т. Г. Шевченка зустрічається багато старослов'янізмів, наприклад:

...Прозорів єси...

І засвітив, любомудре,

Світоч  правди  й волі...

(Т.  Шевченко, «Єретик»)

Алегоричне значення має образ Прометея у поемі «Кавказ» Т. Шевченка  як  образ  

нескореного  кавказького народу.

У поетичній мові використовуються слова з протилежним лексичним значенням антоніми.  У художньому  творі  антоніми  застосовуються при протиставленні автором одного явища іншому або у разі необхідності  розкрити  внутрішню  суперечливість  певного явища. У  поемі  Т.  Шевченка  «Гайдамаки»  наявні  такі  антонімічні   пари:

«Єсть серце єдине, серденько дівоче, що плаче, сміється, і мре, й ожива...»

У поетичній мові окремих  творів трапляються  й  екзотизми. Екзотизми  використовуються  з  метою  створення  незвичайної, екзотичної атмосфери, для зображення етнографічних особливостей місцевості, про яку  йдеться  у  художньому  творі.  Наприклад:  «Чурек  і сакля  — все  твоє...» (Т.  Шевченко, «Кавказ»).

У сучасному літературознавстві прийнято розрізняти  прості (звичайні) та метафоричні епітети. Прості епітети використовуються у прямому значенні і не мають елементу перенесення, наприклад: «Реве та стогне  Дніпр  широкий...»  (Т.  Шевченко, «Причинна»).

1844 р. вийшло друге видання «Кобзаря». Усі ці твори належать до раннього  періоду  творчості  Шевченка,  коли  він  усвідомлював  себе   як  «мужицький  поет»  і поет-патріот.

Новий період творчості  Шевченка  охоплює  1843-1847  рр. (до арешту) і пов'язаний із двома його подорожами на Україну. За назвою збірки автографів  «Три  літа»  (яка  включає  поезії  1843-1845 рр.)  ці роки життя і творчості поета названо періодом «трьох літ». До цього ж періоду фактично належать і твори,  написані  протягом  1846-1847  рр.  (до арешту). У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори («Сова», «Най- мичка», «І мертвим, і живим...»), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним («Сон», «Єретик»), і твори суто романтичні («Великий льох», «Розрита могила», історичні поезії пе- ріоду заслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка цілісний  і  водночас  «відкритий», тобто поет свідомо  звертався  до різних  форм  художнього  узагальнення  й різних  виражальних засобів.

На Україні Шевченко написав  два  поетичні  твори російською мовою поему «Тризна» (1844 р. опублікована в журналі «Маяк» під назвою  «Бесталанньїй»  і того ж  року  вийшла  окремим  виданням)  і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844 р., він під враженням побаченого на Україні пише низку творів (зокрема, поему «Сон»),  які остаточно  визначили  подальший  його  шлях як поета.

Навесні 1846 р. у Києві  Шевченко  знайомиться  з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване у грудні 1845 р. — січні 1846 р.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду «трьох літ» мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847 р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства  ув'язнили  в  казематі  III відділу.

Революційні твори з відібраного  при  арешті альбому  «Три  літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність  до  Кирило-Мефодіївського  товариства  не  була доведена).

У роки заслання Шевченко, як і  раніше,  працює  в  різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми  («Княжна»,  «Марина», «Москалева криниця», «Якби тобі довелося...», «Петрусь» та ін.), історичні поеми й вірші («Чернець», «Іржавець», «Заступила чорна хмара»,  «У  неділеньку  у  святую»  та  ін.),  вірші  й  поеми сатиричного змісту («П. С.», «Царі»), хоч у ці роки свідомо стримує свій темпера- мент  політичного сатирика.

Та головний  набуток  його творчості  1847  1850 рр.  — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші в  народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням у літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тіль- ки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реаліс- тичним психологізмом, відтворенням «діалектики душі», природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу і створювала ґрунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І.  Франко,  Леся Українка).

Значення «невільницької» поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в 1847-1850 рр., після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, художнє слово на Східній Україні майже замовкло.

До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші,  1859  р.  — 11 і  велику  поему «Марія», а 1860 р.     32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються  в  російських  журналах,  переважно  без  підпису автора).

Сподівався видати зібрання творів у двох  томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу  цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою «Кобзар» вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.

Того ж року вийшов «Кобзар» Т. Шевченка у перекладі російських поетів.

1859 р. у Лейпцигу видано (без участі поета) збірку «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», де вперше надруковано шість нелегальних  поезій  Шевченка,  зокрема  «Кавказ»  і  «Заповіт».    Видання

«Кобзаря» 1860 р. було сприйнято  передовою  громадськістю  як визначна  літературно-суспільна   подія  загальноросійського значення.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка.  На  початку  1861  р.  він тяж-ко  захворів  і  10 березня помер.

Важко переоцінити також  роль  Шевченкової  спадщини  в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної та національної свідомості українського народу.

Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка- Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез із живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику. Вони розширили проблематику літератури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу. Український романтизм висунув геніального Тараса Шевченка. Заслуга романтизму—у відкритті народної поезії України, її минулого. Український романтизм  відіграв  величезну  роль у дослідженні  національної історії, в удосконаленні віршових форм, особливо — у поезії Т. Шевченка. Але найважливішою рисою та заслугою українського романтизму є, на думку  Д.  Чижевського,  те,  що він свідомо  поставив собі  завдання «утворити

«повну літературу», яка  могла  б задовольнити  духовні  потреби  всіх кіл та  шарів  українського суспільства».

«Назар Стодоля». Козак Назар Стодоля і дочка сотника Хоми Кичатого Галя кохають одне одного. Проте сотник задумав видати дочку не за козака-сіромаху, а за полковника-багатія. У цьому йому сприяє  ключниця Стеха, а закоханим допомагає побратим Назара, Гнат Карий. Після довгої й завзятої боротьби сотник змушений дати згоду на шлюб дочки-одиначки  з козаком. Центральний герой драми запорожець Назар — смілива людина, яка вміє постояти за свою гідність. «Я той, — говорить він, — хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». Вдача Назара поетична, пристрасна. Вірний  друг Назара,  Гнат Карий стриманіший,  але більш енергійний  та одчайдушний.  Його завзяття  стійкіше Назарового.  За побратима Гнат  готовий  на смерть.

   Галя життєрадісна,  простодушна  дівчина,  благородна    душею і чиста серцем. Безтурботна й довірлива, вона швидше серцем, ніж розумом, збагнула, що через батьків намір видати її заміж за полковника може стати нещасливою. Галя прагне волі  в  почуттях та  діях.  Багатство  й  сите  життя  не  приваблюють  дівчину.  Чесність, безпосередність і справедливість  — провідні  риси  вдачі Галі.

Егоїстичним власником, безчесним паном постає з драми Хома Кичатий. Цьому багатієві все мало маєтків, тому він готовий віддати дочку за нелюба    чигиринського полковника. Тоді «і слава, і почот, і червінці до себе  гарбай:  все  твоє»,  — ось  мрії  цього  зажерливого старшини. Кичатий — людина морально нікчемна. Коли має  владу  над Назаром, він жорстоко знущається над  козаком,  коли  ж  ситуація змінюється на  користь Назара падає перед  ним  навколішки,  побивається, плаче. Стеха — тип хитрої, користолюбної посередниці. За добрий гостинець  ключниця  допомагає  закоханим  поєднатися,  але зразу  ж  і  видає їх  сотникові,  бо розраховує  вийти  за  нього заміж.

    «Гайдамаки». З-посеред дійових осіб запам'ятовуються Ярема, його кохана Оксана, керівники повстання Гонта й Залізняк, титар, Оксанин батько, гайдамаки, корчмар Лейба. Перші чотири образи — головні, вони  найдокладніше  описані.  Корчмар,  конфедерати, кобзар,  черниця з Лебединського монастиря — другорядні. Є в поемі епізодичні образи: титар, підліток-гайдамака, ксьондз, діти Ґонти. Отже, принцип групування  образів  — національно-соціальний. Центральний образ поеми — повсталий народ, власне, образ повс- талої України, образ волі й духовної могутності народу. Уже в першо- му вступі Шевченко говорить, що могутні колись держави, наприклад Вавилон, пішли в небуття, а народ лишився, бо не полководці, не царі й султани, а трудящі визначають спрямування історії. Про те,  що Великий Кобзар вважав народ вирішальною силою суспільного життя, свід- чить і те, що коли у перших розділах поеми на першому плані Ярема, то в наступних він відходить на другий план, його місце займає «громада в сіряках», тобто найнижчі й найчисленніші верстви народу. Саме вони поряд із запорожцями були головною силою в лавах повстанців. Правда, між «сіромою» і козацькою старшиною існують певні протиріччя: старшина  — це  «пани»,  вони  беруть участь у  Коліївщині,  щоб відстояти свої інтереси, але в цей тривожний для України час «убогий, багатий поєднались».  Цей національно-визвольний  рух  був усенародним:

 ...осталися

Діти  та  собаки —

Жінки навіть з рогачами

Пішли  в гайдамаки.

Задзвонили в усі дзвони

 По всій Україні...

(«...Проти ночі Маковія,

 Як  ножі святили»)

У «Гайдамаках» відбито лицарську звитягу  українців, нестримний лет національно-визвольного руху в захисті поневолених селян про- ти свавілля шляхти й корчмарів; автор показав також силу й працьовитість нашого народу, його волелюбність і моральну красу; в поемі  зображено  вірність  і зраду,  сильні  й  слабкі  сторони  селянського руху.

«Катерина». Композиція поеми  гранично  зрозуміла: вступ-звернення до дівчат, любовний епізод і народження нешлюбного сина (зав'язка сюжету), вигнання зганьбленої з дому, поневіряння її на чужині й випадкова зустріч з Іваном (кульмінація поеми). Розв'язка сюжету — самогубство героїні. Особливістю сюжету поеми є підбір надзвичайно гострих, вкрай драматичних ситуацій (інколи умовних), завдяки чому стисло і в той же час глибоко розкриваються характери героїв. Велику роль у «Катерині» відіграють ліричні відступи. Супроводжуючи епічну, часто драматичну розповідь, відступи виявляють оцінки автора, його особисте  ставлення  до зображуваних  явищ  і вчинків.

Трагедія незаконнонародженої дитини приковує увагу читача до злободенних  суспільних  питань,  примушує  задуматися  над ними.