Куліш Пантелеймон

                         (1819 - 1897)


7 серпня 1819 Народився в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича, що походив зі старовинного старшинського козацького роду, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини. На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії.

З кінця 1830-х Куліш — слухач лекцій у Київському університеті.

1840 Письменник завдяки протекції інспектора шкіл М. Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі.

1845 Опублікувавши перші розділи роману «Чорна рада» у журналі «Современник», письменник здобуває визнання громадськості.

22 січня 1847 Побрався з Олександрою Михайлівною Білозерською.Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко.

Недовго тривала щаслива подорож. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга, де добрих три місяці допитують у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпосницької організації не можуть. Однак висновок царської жандармерії чіткий: «Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками й самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих ним творах багато двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — заточити в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відправити на службу у Вологду…»

1852 «История Ульяны Терентьевны»,«Яков Яковлевич»

1856 «Феклуша»

1856 — 1857 З’являється нарешті його двотомне видання «Записки о Южной Руси», збірка безцінних фольклорно-історичних та етнографічних нарисів, що викликала загальне схвалення.«Чорна рада»,«Граматка», «Народні оповідання».

1862 Куліш укладає свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми», що виходить у Петербурзі.

1864 — 1868 Жив у Варшаві.

з 1871 Живе у Відні.

1873 Живе у Петербурзі.Він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси», в якому прагне документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства і російського царизму в Україні.

1877 П. Куліш оселяється на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії.Тут господарює, творить, зокрема, укладає із своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия»

1882 «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року».Куліш багато перекладає, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, готує до видання в Женеві третю збірку поезій «Дзвін», завершує історіографічну працю в трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», листується з багатьма кореспондентами, переймається розбратом слов'янських націй, особливо шовіністичними заходами польської шляхти в Східній Галичині щодо українського населення, дбає про видання прогресивних журналів і газет…

1883 Поема «Магомет і Хадиза»

1884 Драма у віршах «Байда, князь Вишневецький»

14 лютого 1897 Помер.



Народився  П.  О.  Куліш  7  серпня   1819  р.  у  містечку  Вороніж колишнього Глухівського повіту  Чернігівської  губернії (тепер Шосткинськии  район  Сумської  області).  Панько Куліш,  так  він  згодом підписуватиметься,  був  дитиною  від  другого  шлюбу  заможного селянина Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого Катерини. Дитинство  хлопця  пройшло  на  хуторі  під  Воронежем, де в атмосфері особливої пошани до народних традицій,  слова,  пісні, ка- зок, легенд,  переказів  формувався  характер майбутнього письменника. З кінця 1830-х років П. Куліш слухач лекцій у Київському університеті. Вступити до цього престижного навчального  закладу йому так і не вдалося, оскільки не мав документального підтвердження свого дворянського походження, хоча його батько і був вихідцем із козацько- старшинського роду. Однак слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті стали для нього мало  не  визначальним періодом життя. Набуті таким чином знання дозволили йому дістати місце викладача у Луцькому дворянському училищі. У цей же час П. Куліш заявляє про себе як письменник. Пізніше П. Куліш працює на різних посадах у Києві, Рівному.  Опублікувавши  перші  розділи роману «Чорна  рада»  у  журналі  «Современник»  за  1845  рік,  письменник   здобуває визнання громадськості.

Ректор Петербурзького  університету  П.  Плетньов  запрошує його на викладацьку роботу до університету. Через два роки, за рекомендацією Петербурзької Академії наук, П. Куліш дістає направлення у західнослов'янський край для вивчення слов'янських мов, історії, культури та мистецтва. Вирушає з ним і дружина Олександра Білозерська, вони щойно побралися, і на весіллі боярином у нареченого був  Тарас  Шевченко,  щирий  і  веселий  друг  «гарячого Панька».

Але недовго тривали захоплюючі часи експедиції. У польській столиці Куліша заарештовують за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Після тривалих клопотань йому дістається зрештою не таке вже й суворе покарання, яке закінчилося поселенням у Тулі. Тут Куліш осягає мистецтво романіста, перечитуючи світову  класику,  ви- вчає  європейські  мови,  плідно  працює  як   письменник.  Згодом,  знову ж за допомогою друзів, він домагається відміни суворого режиму й оселяється в Петербурзі. Весь час продовжує натхненно творити, але заборона  друкувати  ще діяла.

У 1856-1857 рр. з'являється нарешті його двотомне видання «Записки о Южной Руси», збірка безцінних фольклорно-історичних та етнографічних  нарисів,  що  викликала  загальне схвалення.

Письменник, сповнений грандіозних планів на майбутнє, чекає, цензурних послаблень, клопочеться виданням першого українського часопису.

Переймаючись патріотичним вихованням  свого  народу, приступає до написання «Історичних оповідань»,  перші  з яких  —  «Хмельниччина» і «Виговщина» з'являються в журналі «Основа» у 1861 р. Працюючи у Варшаві в 1864-1868 рр., з 1871 р. у Відні, а з 1873 р. — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», П. Куліш готує тритомне видання «История воссоединения Руси», яку з розчаруванням і навіть обуренням зустріла українська громадськість.

Невдовзі він і сам переконується у хибності своїх поглядів. Довершенням усіх сумнівів став Емський указ 1876 р., згідно з яким заборонялося друкувати українською мовою будь-які тексти. Пантелеймон Куліш перебирається на хутір Мотронівку на Чернігівщині, який пе- рейменовує на честь дружини (літературний псевдонім якої Ганна Барвінок) Ганнина Пустинь. Тут він укладає збірку «Хуторская философия и удаленная от света поззия», яку після появи у світ 1879 р. цензура заборонила, видання було вилучено з продажу. В останні роки свого життя письменник багато перекладає. Сповнений нових творчих задумів, Пантелеймон Куліш зустрічав 1897 рік, але, на жаль, 14 лютого  полум'яне  життя  його обірвалося.

«Чорна рада». Великий набуток Куліша-прозаїка роман «Чорна рада», який Іван Франко назвав «найліпшою історичною повістю в на шій літературі».

Кулішеві йшов 24-й рік,  коли  він  писав російському письменникові М. Погодіну: «Уже рік, як сидить у мене  в голові роман». Цей намір у молодого письменника посилився під впливом повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», але, на противагу гоголівському творові, Куліш вирішив написати свій на реальній історичній основі, на правдивих фактах, за- фіксованих літописцями. А прямим поштовхом до написання роману були  український фольклор  і  опис  ніжинської  «Чорної  ради»  1663  р. у  «Літопису Самовидця».

Роман «Чорна рада» написано  українською  і  російською мовами, але український текст художньо довершеніший. Обидва  варіанти  видані у 1857 р., тобто на чотирнадцятому році невтомної праці над романом.

Історичною основою «Чорної ради» є події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 р. Боротьба за гетьманування після смерті  Богдана Хмельницького стала надгострою, як ніколи до того. Від різних груп висунутими на гетьманство були Павло Тетеря, Яким Сомко та Іван Брюховецький. Отже, претендентів було трос, а булава одна. Чорною радою гетьманом обрано було Брюховецького, який підступно  завоював прихильність низів, хоч насправді зневажав їх. Перемігши своїх конкурентів, Брюховецький скарав Сомка та його  прибічників   на горло.

Хоч автор «Чорної ради» прагнув до історичної достовірності, часто над Кулішем-істориком перемагав митець. Тому в романі стільки відхилень  від  букви історії.